Олександр Архипенко (1887–1964) — український та американський скульптор-авангардист, один із основоположників кубізму в скульптурі. Він переосмислив об’єм, використав порожній простір як частину форми й створив архипентуру — рухомий живопис. Його шлях проліг від Києва через Париж і Берлін до США, але зв’язок з Україною залишався важливою частиною творчості.
Походження та київський період становлення
Олександр Архипенко народився 30 травня (18 травня за старим стилем) 1887 року в Києві. Його батько, Порфирій Архипенко, був інженером і завідував лабораторіями Київського університету Святого Володимира. Мати митця — Параскевія Мохова-Архипенко, старший брат — Євген. Дід був іконописцем.
У дитинстві Олександр багато часу проводив в університеті, де працював батько. Він навчався у приватній гімназії Валькера, а в 1902–1905 роках — у Київському художньому училищі. У листопаді 1905 року його виключили з училища через участь у студентських революційних страйках.
У 1906 році Архипенко разом з Олександром Богомазовим узяв участь у першій спільній виставці в Києві. Того ж року він переїхав до Москви й до 1908-го навчався в Московському училищі живопису, архітектури і скульптури. Після цього митець вирушив до Європи.

Хронологія еміграції: Європа та переїзд до США
Після Києва й Москви Архипенко жив і працював у кількох мистецьких центрах. Кожен переїзд відкривав новий етап: у Парижі він розвивав власну пластичну мову, у Берліні заснував школу, а в США поєднував творчість із викладанням.
У 1908–1921 роках Архипенко жив у Франції, переважно в Парижі, а також у Ніцці. Він оселився в мистецькій колонії «Вулик» (La Ruche), а в 1910 році провів першу персональну виставку в Гаґені. У 1920 році взяв участь у 12-му Венеційському бієнале; його називають першим українцем, представленим на цій виставці. У Парижі скульптор відкрив власну школу мистецтв.
У 1921–1923 роках митець мешкав у Берліні. Там він заснував школу пластики й активно виставляв свої роботи.
У 1923 році Архипенко переїхав до США на постійне проживання. Наступного року він відкрив школу пластики в Нью-Йорку, згодом викладав в університетах і мистецьких інститутах Чикаго та Канзас-Сіті й патентував винаходи. Скульптор помер у Нью-Йорку 25 лютого 1964 року; його поховали на кладовищі Вудлон.
Мистецькі новації та винахід архипентури
Найвідоміші скульптури та твори митця
Архипенко розвинув кубістичну скульптуру, передаючи рух і напругу через геометризовані площини та ламані контури. У його творах змінювалися співвідношення об’єму, кольору й порожнього простору. Від ранніх пошуків до зрілих композицій цей підхід набував нових форм.
- «Жінка, що вкладає волосся» (1905): рання робота, що демонструє перехід від академічної традиції до пошуку нової пластичної мови.
- «Гондольєр» (1914): еталон кубістичної динаміки, де рух передано геометризованими площинами.
- «Боксери» (1914): радикальна кубістична робота з передачею фізичної напруги бою через ламані форми.
- «Солдат іде» (1917): бронзова пластика військового часу з підкресленим ритмом кроку.
- «Жінка» (1918): яскравий приклад скульптомалярства з інтеграцією рельєфу та поліхромії.
- «Жозефіна Бонапарте» (1935): витончена зріла композиція з плавними лініями та грою силуету.
- «Минуле» (1934): бронзова скульптура, передана митцем на благодійний аукціон для допомоги Україні.
- «Цариця Савська» (Queen of Sheba): монументальний образ, що поєднує мотиви давнини та модерну пластику.
Перелік охоплює роботи від 1905 до 1935 року й показує, як змінювалася пластична мова скульптора. Його творчість не обмежувалася камерними композиціями: Архипенко також створював пам’ятники українським діячам для парку в Чикаго.

Українська ідентичність та збереження спадщини
Навіть після переїзду до США Архипенко підтримував зв’язок з українською громадою та звертався до української історії у своїх проєктах. У 1933 році на всесвітній виставці «Століття прогресу» в Чикаго він представив 44 роботи в окремому «Будинку Архипенка», розташованому в українському павільйоні.
У 1934 році скульптор передав бронзове «Минуле» на благодійний аукціон, кошти з якого мали підтримати жертв Голодомору в Україні. Для Українського парку в Чикаго він створив пам’ятники Тарасу Шевченку, Івану Франку та князю Володимиру Святославичу. Ці роботи пов’язали його американську творчу діяльність з українською культурною пам’яттю.
За заповітом митця понад 100 його робіт передали Музею землі Саар у Саарбрюккені, Німеччина. Твори Архипенка також зберігаються в Метрополітен-музеї, Музеї Гуггенгайма та Музеї сучасного мистецтва MoMA в Нью-Йорку, а також у Центрі Помпіду в Парижі. У 2004 році ретроспективну виставку робіт із Саарбрюккена показали в Національному художньому музеї України в Києві.