Перейти до вмісту
Терміни та їх значення

Що означає слово імпресіонізм: походження, риси та представники

Що означає слово імпресіонізм: походження, риси та представники
У цій статті
  1. Що таке імпресіонізм простими словами
  2. Як виник термін та перша виставка 1874 року
  3. Головні ознаки імпресіонізму в живописі
  4. Видатні представники напряму в живописі, літературі та музиці
  5. Чим імпресіонізм відрізняється від експресіонізму

Імпресіонізм — це мистецький напрям, для якого головним стало миттєве враження від світу: шматочок світла, рух, настрій однієї миті. Напрям народився у французькому живописі другої половини XIX століття, а згодом його перейняли література й музика. Назву йому дала випадкова глузлива рецензія на одну картину — і це один із найвідоміших курйозів в історії мистецтва.

Що таке імпресіонізм простими словами

Простими словами, імпресіонізм — це спроба залишити на полотні або на папері те, що людина побачила й відчула саме зараз. Слово походить від французького impression — «враження», і воно точно передає суть методу. Це мистецький і літературний напрям, який розвивався у другій половині XIX — на початку XX століття. Його мета — зафіксувати мінливе: як сонце торкається води, як тремтить повітря від спеки, який настрій раптом оволодів людиною.

Тому імпресіонізм описують і через близькі за змістом вислови — «мистецтво вражень», «живопис миттєвості». У реченнях термін вживають так: «Цей пейзаж створений у стилі імпресіонізму» або «У творах письменника помітний виразний імпресіонізм». Другий приклад показує, що напрям не залишився в межах живопису — своїх імпресіоністів мають і література, і музика.

Як виник термін та перша виставка 1874 року

15 квітня 1874 року в Парижі відкрилася перша незалежна виставка молодих художників. Відбулася вона не в офіційному Салоні, від якого залежали кар’єри митців, а у приватній майстерні фотографа Надара. Формально група виступала під назвою «Анонімне товариство живописців, скульпторів і граверів». Серед учасників були Клод Моне, Огюст Ренуар, Каміль Піссарро, Едгар Дега, Берта Морізо та Альфред Сіслей. Публіка зустріла полотна прохолодно — критики називали їх «недомальованими».

Історія назви почалася з одного конкретного полотна. Клод Моне показав картину «Враження. Схід сонця» (Impression, soleil levant), написану у 1872–1873 роках: туманна гавань Гавра, оранжевий диск сонця і його тремтливий слід на воді. Критик Луї Леруа у статті від 25 квітня 1874 року висміяв це «враження» та глузливо назвав учасників виставки імпресіоністами. Митці не образилися, а підхопили прізвисько — так з’явилася назва напряму.

Група не розпалася після першої виставки: між 1874 і 1886 роками відбулося загалом 8 групових показів. У всіх восьми брав участь лише Каміль Піссарро — за це його часто називають об’єднавцем руху. Решта митців то приєднувалися, то відходили, шукаючи власні шляхи, і сама ця вільна участь теж була частиною нового погляду на мистецтво.

Імпресіоністичний пейзаж з сільською дорогою та деревами

Головні ознаки імпресіонізму в живописі

Полотно імпресіоніста впізнають із першого погляду, і справа не в сюжеті, а в самій техніці письма. Замість гладкої «зафарбованої» поверхні — окремі мазки, замість темних студійних фарб — сяюче повітря. Головні технічні ознаки напряму виглядають так.

  • Робота на пленері — під відкритим небом
  • Передача гри сонця і вібрації повітря
  • Роздільний динамічний мазок чистими барвами
  • Відмова від чітких контурів

Тепер про розхожий міф. Нібито імпресіоністи повністю відмовилися від чорного кольору, але це перебільшення: Едуар Мане свідомо будував композиції на глибоких темних плямах, а Огюст Ренуар нерідко брав темні фарби для волосся й одягу. Справжнє правило звучало інакше — не змішувати всі кольори в одну сіру масу, а класти чисті барви поруч.

Останній прийом пояснює магію таких картин. З відстані сусідні мазки зливаються в оці глядача, і на полотні виникає відчуття вологого мерехтливого повітря. Тому імпресіоністичний пейзаж радять розглядати з кількох кроків, а не впритул: саме тоді фарби «вмикаються» повністю.

Видатні представники напряму в живописі, літературі та музиці

Найяскравіше напрям виявив себе в живописі. Його класики — Клод Моне, Едуар Мане, Огюст Ренуар, Каміль Піссарро, Едгар Дега та Альфред Сіслей. Мане до групи формально не належав, але саме його смілива манера задала тон. Моне ж зробив світло головним героєм полотна.

Метод кожного легко впізнати. Моне присвячував цілі серії одному мотиву — «Руанський собор», «Тополя», «Водяні лілії», — показуючи, як він змінюється разом зі світлом. Ренуар писав святкові сцени й портрети, наприклад «Бал у Мулен де ла Галетт». Дега обирав репетиції балерин і будні парижан, Сіслей — спокійні пейзажі над Сеною, Піссарро — паризькі бульвари та сільські краєвиди Понтуаза.

Річка в малярській манері імпресіонізму

Серед імпресіоністів були й жінки-художниці. Берта Морізо писала камерні сцени з жінками та дітьми — її картина «Колиска» стала одним зі символів руху. Американка Мері Кассат приєдналася до паризької групи і зображувала переважно матерів із дітьми. Після повернення на батьківщину вона допомогла зробити імпресіонізм улюбленим стилем американських колекціонерів.

У літературі цей стиль працював іншим інструментом — словом. Письменника цікавила не подія, а її відлунювання у свідомості: настрій, нюанс почуття, півтон. У Франції так писали брати Едмон і Жуль Ґонкури та Гі де Мопассан. Мопассан у передмові до роману «П’єр і Жан» обґрунтував підхід: чесний спостерігач не відтворює речі буквально, а передає те враження, яке вони справляють саме на нього. Для ширшого контексту французької літератури XIX століття важливий і Шарль Бодлер.

В українській літературі цей стиль найяскравіше втілили класики новели. Михайло Коцюбинський у «Тінях забутих предків» та «Intermezzo» будував текст із миттєвих станів душі. Василь Стефаник («Синя книжечка») стискав оповідь до одного гострого переживання, Марко Черемшина писав про горе гуцульського села, а повість «Valse melancolique» Ольги Кобилянської будувалася на настрої замість сюжету.

Музичний імпресіонізм — це насамперед Клод Дебюссі та Моріс Равель. Дебюссі у «Післяполудневому відпочинку фавна», «Морі» та «Місячному сяйві» створював не мелодію-розповідь, а звукову картину: відблиски, тіні, дихання води. Равель у фортепіанній «Грі води» змальував блиск і плескіт струмка. Примітно, що сам Дебюссі слово «імпресіоніст» не любив, хоча саме завдяки його творам термін і закріпився в музиці.

Чим імпресіонізм відрізняється від експресіонізму

Ці терміни легко сплутати: звучать вони схоже, і обидва прийшли з живопису. Але за подібністю назв стоїть протилежна логіка. Імпресіоніст дивиться назовні — на світло і мінливий світ. Експресіоніст дивиться всередину — на власний біль, і цього болю він не приховує.

КритерійІмпресіонізмЕкспресіонізм
Головне завданняЗафіксувати миттєве враження від побаченогоВиразити внутрішній стан автора, гострі емоції
Джерело образуЗовнішній світ: світло, природа, місто, людиВнутрішній біль, тривога, переживання
Переважаючий настрійСпокійне споглядання, краса мінливого моментуДраматизм, напруженість, неспокій
Кольори й формиПереважно світлі чисті барви, розміті контуриРізкі контрастні барви, деформація форм
Час розквітуДруга половина XIX — початок XX століттяПерша третина XX століття

Обидва напрями суттєво вплинули на мистецтво XX століття. З відкриттів імпресіоністів виросли постімпресіоністи — Вінсент ван Гог, Поль Сезанн, Поль Гоген, — а за ними й увесь модернізм. Експресіонізм розквітнув у Німеччині на початку XX століття і став голосом покоління між двома світовими війнами. Історія мистецьких напрямів значно довша: її ранні витоки розкриває античний стиль.

Поділитися Telegram Facebook Viber

Автор статті

Галина Коваль

Пише про українську мову: правопис, наголоси, значення слів, шкільні розбори, імена та цитати. Пояснює правила простими словами й завжди дає приклади, щоб їх легко було запам'ятати.

Усі статті автора (65)

Цей запис має один коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *